Трудові права людей з інвалідністю

Відповідно до  законодавства «інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов’язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Дискримінація за ознакою інвалідності забороняється законом.

Під час працевлаштування інваліда документами, які підтверджують інвалідність, є: довідка МСЕК та виписка з акта огляду в МСЕК (роботодавцеві залишають їх копії). У цих документах вказується причина інвалідності, група і строк інвалідності та висновки комісії про умови та характер праці інваліда; індивідуальна програма реабілітації інваліда (обов’язкова для виконання всіма роботодавцями). Ці документи дають право працівникові-інваліду та його роботодавцеві на значні трудові пільги та пільги в оподаткуванні.

Обов’язок роботодавців надавати інвалідам роботу передбачено статтею 172 КЗпП України, статтею 12 Закону України «Про охорону праці»  (далі — Закон № 2694) та статтею 18 Закону № 875.

Стаття 18 Закону № 875 зобов’язує роботодавців створювати для працевлаштування інвалідів робочі місця , забезпечувати такі умови праці, які відповідали б вимогам їх індивідуальних програм реабілітації.

 На деяких підприємствах на виконання умов статті 18 Закону № 875 встановлюють робочі місця для виконання інвалідами робіт вдома (надомні роботи). В цьому випадку повинні бути встановлені певні правила.

Наприклад, зазначити хто з посадових осіб підприємства буде встановлювати завдання, їх обсяги, а також хто буде доставляти пакет завдань інваліду-надомнику, приймати від нього готовий продукт і доставляти його на підприємство.

У статті 56 КЗпП встановлено, що за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в цих випадках провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.

Згідно зі статтею 19 Закону № 875 для всіх роботодавців (підприємств, зокрема неприбуткових, а також підприємств, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб — підприємців, які використовують найману працю) встановлено обов’язок додержувати виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. Такий норматив роботодавець розраховує самостійно, він повинен становити 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу роботодавця за рік, а якщо в роботодавця працює від 8 до 25 осіб — в кількості одного робочого місця.

Особливість у тому, що цей норматив вважатиметься для роботодавця виконаним, якщо інваліда працевлаштовано не за сумісництвом, а як основного працівника (частина п’ята ст. 19 Закону № 875).

Також законодавство не встановлює залежність виконання нормативу від групи інвалідності працівника. Інваліди-надомники теж зараховуватимуться до виконання нормативу працевлаштування інвалідів, оскільки згідно з підпунктом 2.4.5 Інструкції № 286 вони є штатними працівниками підприємства.

Працевлаштовуючи інвалідів, направлених на роботу відповідно до рекомендації МСЕК, роботодавці не мають права встановлювати для них випробування (ст. 26 КЗпП України). Згідно зі статтею 172 КЗпП, за бажанням працівника-інваліда або за вимогами його індивідуальної програми реабілітації, йому може встановлюватися режим роботи на умовах неповного робочого дня (неповного робочого тижня) та пільгові умови праці.    Також, за бажанням працівника-інваліда, роботодавець може перевести його на легшу роботу. Це передбачено статтею 170 КЗпП. Таке переведення можливе за умови, якщо інвалідність працівника настала за інших обставин, аніж внаслідок нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання. Переведення на легшу роботу працівника-інваліда відбувається на конкретно визначений та узгоджений із роботодавцем термін або без обмеження такого терміну з дотриманням рекомендацій МСЕК. Звісно, що переведення на легшу роботу означає нижчу оплату. Одначе, згідно із частиною другою статті 170 КЗпП, за працівником, переведеним на легшу роботу, протягом двох тижнів з дня переведення зберігатиметься попередня середня заробітна плата.

Згідно зі статтею 42 КЗпП працівники-інваліди мають переважне право залишення на роботі (нарівні з іншими категоріями працівників, визначеними ст. 42 КЗпП), якщо на підприємстві відбувається скорочення чисельності чи штату працівників у зв’язку зі змінами в організації виробництва та праці. При цьому такий пріоритет мають лише працівники, інвалідність яких настала на цьому підприємстві як трудове каліцтво або професійне захворювання. Одначе, якщо стан здоров’я інваліда перешкоджає виконанню його трудових обов’язків, то, згідно зі статтею 39 КЗпП, інвалід має право достроково припинити укладений з ним строковий трудовий договір.    Згідно зі статтею 172 КЗпП у випадках, передбачених законодавством, на власника або уповноважений ним орган покладається обов’язок організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій.

Відпустки

 Згідно зі статтею 6 Закону № 504 тривалість щорічної основної відпустки для працівників-інвалідів становить: для інвалідів I і II груп — 30 календарних днів, для інвалідів III групи — 26 календарних днів.     Відпустка без збереження заробітної плати тривалістю до 30 календарних днів щорічно надається інвалідам III групи, тривалістю до 60 календарних днів щорічно — інвалідам I та II груп (п. 6 та 7 частини першої ст. 25 Закону № 504).

Інформацію підготувала головний спеціаліст – юрисконсульт ГУ Держпраці у Львівській області Анна Зла