Чи можна звільнити працівника-сумісника після закінчення строкового трудового договору, якщо цей працівник вступив на військову службу за контрактом?

05 травня 2018

Відповідає головний спеціаліст – юрисконсульт ГУ Держпраці у Львівській області Анна Зла:

Відповідно до ст. 119 КЗпП України на час виконання державних або громадських обов’язків, якщо за чинним законодавством України ці обов’язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, передбачених законами України «Про військовий обов’язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб – підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

Таким чином із змісту зазначеної правової норми слідує, що передбачені статтею 119 КЗпП гарантії за своєю сферою дії поширюються на всіх без винятку працівників, у тому числі сумісників, незалежно від того, працюють вони за строковим чи безстроковим трудовим договором. Право на зазначенні гарантії виникає у зв’язку із настанням юридичного факту залучення до виконання обов’язків, передбачених законами України «Про військовий обов’язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», призову на військову службу за призовом під час мобілізації або на особливий період.

Відповідно до абзацу одинадцятого ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період – період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Також, згідно з абзацом п’ятим ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період – період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України  свого конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Як передбачено абзацом четвертим ст. 1 цього ж Закону мобілізація – комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту – на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Указами Президента України від 17.03.2014 року № 303/2014 та від 14.01.2015 року № 15/2015 було оголошено часткову мобілізацію. Тобто, відповідно до чинного законодавства настав особливий період, який діє до цього часу.

Окрім того, питання  наявності особливого періоду в державі поза часом проведення мобілізації було, також, предметом судових розглядів.

Зокрема, Вищий адміністративний суд України у постанові від 16.02.2015 (справа  № 800/582/14) виходячи із системного аналізу норм Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зазначив, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду. Ураховуючи вищезазначене, з огляду на зміст заходів мобілізації та демобілізації, визначених Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», з 17.03.2014 і по теперішній час, незважаючи на те, що у 2016 році рішення про проведення мобілізації не оголошувалося, воєнний стан не вводився, Збройні Сили України функціонують в умовах особливого періоду.

При цьому, стаття 119 КЗпП України, яка гарантує збереження місця роботи, посади і середнього заробітку під час дії особливого періоду, є спеціальною правовою нормою відносно пункту 3 статті 36 КзПП України, прийняття якої було обумовлено проведенням в Україні антитерористичної операції і, відповідно, необхідністю залучення громадян (працівників) до виконання військових обов’язків. У випадку закінчення умов особливого періоду функціонування Збройних Сил України, стане можливим звільнення згідно 3 статті 36 КЗпП України.

Враховуючи вищевикладене, звільнення працівника, що працює за строковим трудовим договором можливе лише після закінчення дії Контракту про проходження громадянами України військової служби.