Строковий трудовий договір

Враховуючи, неодноразові звернення громадян  з приводу: особливостей укладення та розірвання строкових трудових договорів, повідомляємо.

Кодексом законів про працю України трудовий договір визначено як угоду між працівником і роботодавцем, згідно якої працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а роботодавець в свою чергу зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання працівником своїх посадових обов’язків.

Відповідно до чинного законодавства, трудовий договір укладається на невизначений строк, тобто є безстроковим, однак в окремих випадках Кодексом законів про працю передбачено строковий трудовий договір.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 КЗпП такий договір укладається лише у випадках, коли трудові відносини з врахуванням характеру посадових обов’язків, умов їх виконання, чи в інших передбачених законодавчими актами випадках, не можливо встановити на невизначений строк, а саме:

• виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника, за яким зберігається місце роботи.;
• виконання тимчасових робіт (строком до 2 місяців);
• виконання періодичних сезонних робіт;
• робота за кордоном;
• роботи в організаціях, створених завідомо на певний строк;
• роботи, завершення яких можна визначити конкретною датою;
• обрання на виборну посаду;
• інші випадки передбачені законодавством про працю.

Максимальна тривалість строкового трудового договору (контракту ) становить п’ять років, однак здебільшого практика показує тривалість в межах 1-2 років.

Слід зазначити, якщо після закінчення строку договору жодна з сторін не зажадала його розірвання, а працівник продовжив працювати – договір стає безстроковим.

Підставою укладення строкового трудового договору слід вважати заяву працівника про прийняття на роботу, з вказаними обставинами чи причинами, що найматися на роботу за строковим трудовим договором, з зазначенням строку дії договору, який може визначатись не лише конкретним терміном, тале і часом настання певної події.

Привертаємо Вашу увагу, на те що укладення строкового договору на визначений строк при відсутності умов, зазначених в ч. 2 ст. 23 Кодексу законів про працю України, є підставою визнання його недійсним. Відтак, такі договори прийнято вважати укладеними на невизначений строк від часу їх укладення.

З юридичної точки зору, сплив строку такого договору не тягне за собою автоматичного звільнення працівника, до закінчення строку договору роботодавець зобов’язаний видати наказ про звільнення працівника. Відповідна заява працівника не вимагається.

Відповідно до ст. 40 та 41 Кодексу законів про працю України, роботодавець має право з своєї ініціативи достроково звільняти працівника, з якими укладено строкові трудові договори.

Згідно ст. 39 Кодексу законів про працю України такий договір підлягає розірванню достроково на вимогу працівника у випадку його хвороби чи інвалідності, що перешкоджають виконанню своїх посадових обов’язків, порушення роботодавцем законодавства про працю, та у випадках, передбачених ч. 1 ст. 38 КЗпП.

Працівник має право на розірвання трудового договору, укладеного на невизначений термін, письмово попередивши про це роботодавця за два тижні. У випадку, коли заява працівника про звільнення за власним бажанням зумовлене неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; прийняття на роботу на конкурсній основі, тощо), роботодавець зобов’язаний розірвати договір у строк, про який просить працівник.

Звільнення у зв’язку з закінченням строку трудового договору працівників що підпадають під категорію «соціально незахищених» з ініціативи роботодавця допускається виключно з обов’язковим їх працевлаштуванням.

Спори з приводу дострокового розірвання строкового трудового договору вирішуються в загальному порядку, встановленому для розгляду трудових спорів.

Інспекція з питань праці в прямій формі забороняє укладати строкові трудові договори з метою ухилитися роботодавця від надання працівнику належних йому при звільненні гарантій. Законодавством про працю передбачено ряд випадків, що являються підставою для укладання строкового трудового договору, інші розцінюються порушенням законодавства про працю.