Порядок надання щорічної додаткової відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці. Особливості її надання працівникам, які перебували на лікарняному.  

Статтею 76 Кодексу законів про працю України гарантовано надання щорічної додаткової відпустки працівникам за роботу із шкідливими і важкими умовами праці.

Тривалість та умови надання щорічних додаткових відпусток, зокрема додаткової відпустки за шкідливі умови праці, визначено Законом України «Про відпустки».

Професії та посади, працюючи за якими можна отримати таку відпустку, визначені Списком виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників у яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці, затвердженим постановою КМУ від 17.11.1997 року № 1290 (далі — Список         № 1290).

Таку відпустку надають згідно статті 7 Закону України «Про відпустки» працівникам зі Списку № 1290, зайнятим на роботах, пов’язаних із негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів. Максимальна її тривалість — 35 календарних днів.

Особливості надання щорічної додаткової відпустки за шкідливі та важкі умови праці визначені Порядком застосування Списку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників в яких дає право на щорічну додаткову відпустку на роботах, затвердженому наказом Мінпраці України від 30.01.1998 року № 16 (далі ― Порядок № 16).

Згідно з частиною 2 статті 7 Закону України «Про відпустки», для визначення тривалості додаткової відпустки потрібно провести атестацію робочого місця працівника. Її здійснюють згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою КМУ від 01.08.1992 року № 442, а під час визначення права на додаткову відпустку та її тривалості керуються наказом МОЗ України, Мінпраці України «Про затвердження Показників та критеріїв умов праці, за якими надаватимуться щорічні додаткові відпустки працівникам, зайнятим на роботах, пов’язаних з негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів» від 31.12.1997 року № 383/55.

Відповідно до частини 2 статті 7 Закону України «Про відпустки», конкретну тривалість додаткової відпустки визначають у колективному чи трудовому договорі залежно від фактичної зайнятості працівника в шкідливих та важких умовах.

Відповідно до пунктів 9-10 Порядку № 16 додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці надається пропорційно фактично відпрацьованому часу.

У розрахунок часу, що дає право працівнику на додаткову відпустку, зараховуються дні, коли він фактично був зайнятий на роботах із шкідливими і важкими умовами праці не менше половини тривалості робочого дня, установленого для  працівників цих виробництв,  цехів, професій і посад.

Враховуючи наведене вище, періоди, коли працівник перебував на листку тимчасової непрацездатності виключають зі стажу для визначення тривалості додаткової відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці .