Як діяти, якщо підприємець змушує вагітну звільнитися за власним бажанням?

До ГУ Держпраці у Львівській області надійшло звернення вагітної жінки, яку роботодавець намагається звільнити за власним бажанням.

Слід зазначити, що загальні підстави припинення трудового договору визначені ст. 36 КЗпП України.

Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого органу передбачено ст. 40 та ст.41 КЗпП України.

При цьому звертаємо увагу, що відповідно до статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років – частина шоста статті 179) одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Відповідно до ст. 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком;вагітність;догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім` ї відповідно до медичного висновку або інвалідом І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Спори про дострокове розірвання трудового договору вирішуються в загальному порядку, встановленому для розгляду трудових спорів.

Подача працівником заяви про розірвання трудового договору повинна бути добровільною і виражати його волевиявлення щодо звільнення з роботи.

Додатково повідомляємо, що механізм поновлення порушених трудових прав працівників визначений главою XV Кодексу законів про працю України. Ця функція здійснюється комісіями по трудових спорах і судами.

Безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижче оплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 КЗпП України (п.2 частини першої статті 232 КЗпП України).

Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (ст. 233 КЗпП України ).

Відповідно до пункту 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992, №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» по справах про звільнення за ст.38 Кодексу законів про працю України суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору.

Згідно п. 2 ст. 109 та п. 1 ст. 110 Цивільного процесуального кодексу України позови до юридичних осіб пред’являються в суд за їхнім місцезнаходженням, а позови, що виникають з трудових правовідносин можуть пред’являтися також за місцем проживання позивача.

Громадяни, які звертаються до суду з позовом про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, згідно ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у разі необхідності отримання Вами додаткових роз’яснень з питань застосування законодавства про працю та повноважень Головного управління Держпраці у Львівській області, пропонуємо Вам звернутись в громадську приймальню Головного управління Держпраці у Львівській області за адресою: м. Львів, вул. Валова, 31, 2 поверх, 207 кабінет, чи за номером телефону: (032) 235 48 42, 235 58 38, 235 59 03 (графік роботи: понеділок-четвер – з 09-00 до 18-00, п’ятниця – з 09-00 до 16-45, обід з 13-00 до 13-45).